Автор культового аніме «Євангеліон» Хідеакі Анно відомий тим, що не любить давати інтерв’ю та забороняє журналістам ставити питання щодо продовження «Євангеліону». Про майбутнє японської анімації, про саморозпуск студії «Ghibli», а також про свою акторську роботу в повнометражній стрічці Хаяо Міядзакі «Вітер дужчає» 55-річний режисер розповів в інтерв’ю кореспонденту «РИА Новости» Ксенії Накі.
– Ви називаєте себе любителем, але прихильники вашої творчості знають про вас як про автора культового аніме «Євангеліон» та інших робіт. Чому ви так себе називаєте?
Хідеакі Анно: Я вважаю, що ті, хто отримує гроші за свої картини та свої твори, – це професіонали. А той, хто створює щось не заради заробітку, а тому, що йому просто цього хочеться, і робить лише те, що він хоче, незважаючи на прибуток, – це любителі. Я створював аніме ще з того часу, як був любителем (у всіх сенсах цього слова). І я вважаю, що період любительської роботи необхідний для будь-якого професіонала. За періодом любительської роботи слідує період професійної. Коли я дивлюсь на свої роботи, які я створив ще у старших класах школи, я ледве не помираю від сорому. Сором, проте це не відкинути – адже їх зробив я! Я не бог,зовсім ні! (сміється) Я просто створюю аніме та фільми.
– Чому ви вирішили спробувати себе в новому амплуа – як актора озвучення повнометражного аніме «Вітер дужчає» режисера Хаяо Міядзакі? І що вас наштовхнуло на таке рішення?
Хідеакі Анно: Все дуже просто. Просто Міядзакі сказав мені: «Зроби!». От і вся причина. (сміється) Він мене попросив, а я йому не зміг відмовити. Я трохи пробую виконувати роль актора озвучування, проте жодного разу не брав на себе головну роль. Це дуже велика відповідальність. Я постарався зробити все, що зміг, але не більше. Як би сказати точніше? Якщо ця роль і не вийшла, то це не моя провина. Для мене важливо, щоб Міядзакі сказав, що вийшло добре, а значить, все дійсно добре. Коли все закінчилось, Міядзакі так радів, що я подумав, що, мабуть, вийшло. Тобто я виконав цю роль, щоб порадувати Міядзакі. Сам я не хотів озвучувати.
– Вам було складно?
Хідеакі Анно: Анітрохи. Річ у тім, що я не грав роль. Під час озвучування я був тим, ким я є зараз, я був самим собою і говорив, як я говорю зазвичай. Я не намагався стати Джіро Хіроші, а залишався тим же Хідеакі Анно. Думаю, Міядзакі саме цього і хотів. Він не хотів, щоб я перетворювався на Джіро Хорікоші. Думаю, він просто хотів, щоб говорила така ж людина, що і Джіро Хорікоші. І це не має жодного стосунку до акторської майстерності.
– Що ви думаєте про майбутнє японської анімації? Яким ви бачите це майбутнє? Як би ви могли описати ситуацію в японській анімації? Які умови розвитку анімації в Японії та світі?
Хідеакі Анно: Японсько анімація… Як би це сказати… Японська анімація занепадає. Вона вже пройшла свій зеніт. Вона згасає. Коли вона зовсім занепаде, тоді, можливо, слід очікувати новий підйом. Питання тільки в тому, скільки тоді у виробництві анімації залишиться людей, які дочекаються цього підйому? Зараз система створення аніме ще тримається, вона на межі, але тримається. Думаю, руйнування цієї системи – лише питання часу. Років десь через п’ять… У будь-якому разі 20 років їй точно не витримати. Сучасна система японської анімації… Протримається щонайменше ще п’ять років, але не більше 20. І у майбутньому вона вже не зможе створити те, що створюється зараз. Бракуватиме людей, бракуватиме грошей, вся ситуація в Японії не дозволить безтурботно займатися створенням аніме, не думаючи ні про що. Для створення аніме людина має бути спокійною та впевненою у завтрашньому дні. А коли людина думає про те, як би їй знайти собі що-небудь на вечерю, їй буде не до малювання, та саме малювання не принесе радості. Важливішим буде шмат хліба, який ти з’їси сьогодні ввечері. Те, що Японія могла створювати таку кількість анімаційних фільмів, говорить про те, що вона була дуже заможною країною. Я вважаю, що зараз культура кіно, у тому числі і анімації, переживає період декадансу. Для розвитку анімації потрібна умова, щоб усі люди в суспільстві були забезпечені їжею і разом з тим могли отримувати задоволення від розваг. Без цього неможливе створення анімаційних фільмів. До цього часу Японія була достатньо заможною країною для того, щоб виникли такі умови. В Америці також. Та зараз країни Азії збагачуються, і там вже невдовзі з’явиться основа для створення аніме. У Японії, навпаки, буде менше грошей, і буде скорочуватись той надлишок, за рахунок якого можна було створювати анімацію. І анімація невдовзі прийде у занепад. Я цього не знаю напевне, як і не знаю того, як саме розвиватиметься економіка. Проте зараз число аніматорів постійно скорочується. І якщо населення анімаційного співтовариства отак постійно скорочуватиметься, зменшаться можливості для створення анімаційних фільмів. Не думаю, що анімація зникне як така. Але, можливо, не буде умов для створення таких цікавих фільмів, які створювались раніше. Тоді, думаю, десь у світі хтось створюватиме свої мультфільми. Анімація як така обов’язково існуватиме десь у світі. Просто Японія вже не буде центром цієї світової анімації. Можливо, років через п’ять таким центром стане Тайвань. Я був на Тайвані недавно. Там є неабиякий потенціал. На Тайвані розповсюджене не малювання від руки, а комп’ютерна графіка. У команд, які створюють цю графіку, є енергія і пристрасть. В Японії це було декілька десятків років тому. А зараз ми просто рухаємося за інерцією. Нам важко перейти на комп’ютерну графіку через наш консерватизм. Звичайно, важливо, що ми настільки серйозно ставимося до традиційної анімації, але якщо занадто сильно цього дотримуватися, то подальший процес вже буде не зупинити. У Японії ніяк не виходить вийти за рамки традицій та вигадати, як створити цікавий мультфільм у нових умовах.
– Ваші прихильники в Росії цікавляться можливістю вашого співробітництва зі студією «Ghibli». Чи є такі плани?
Хідеакі Анно: Зараз таких планів немає. Поки що від студії «Ghibli» немає подібних пропозицій… В системі японського аніме студія – це коробка. Коробка, я яку кладуть. Ємність. Тому важливіше не назва студії, а те, хто саме зараз в ній працює. Важливіше персони аніматорів.
Талант належить не студії. Якщо ті аніматори, які працювали в «Ghibli», почнуть працювати самостійно, то вони продовжуватимуть створювати цікаві аніме. Деякі люди, які працювали в «Ghibli», перейшли в інші місця всередині аніме-спільноти. І ніхто особливо про це не жалкує. Скоріше, навпаки, завдяки тому, що «Ghibli» саморозпустилися, з’явилось джерело нових кадрів, чому усі тільки зраділи. В японській анімації багато чого залежить від людського фактора, роль людини у створенні мультфільму надзвичайно велика. Ціль студії – полегшити цю роботу. Звичайно, в студії зберігається наслідування, та важливіше дивитися не на те, в якій студії створений мультфільм, а на імена режисерів-мультиплікаторів. В «Ghibli» також всього три чи чотири режисера-мультиплікатора.
– Ви дуже популярні за кордоном. Як ви до цього ставитесь? Чи берете ви до уваги той факт, що ваші картини дивитимуться і глядачі за кордоном?
Хідеакі Анно: Я не міг би створювати свої стрічки, якби думав про те, як їх сприймають за кордоном. Та мені здається, що саме такі твори – дуже по-домашньому японські, які можна відчути лише тут і створити лише тут, – саме вони і стають відомими за кордоном. Багатьох людей приваблює ця незнайома та незвичайна культура. Я не думаю про те, як мої стрічки сприйматимуть за кордоном, і саме це і відчувається в них іноземними глядачами. Якщо ж задумуватись про це, то вийде щось невиразне, таке, що знайдеться скрізь. Нічого особливого. Я думаю, що якщо виразити свій власний світ та погляд на світ, то саме це і сприйметься іншими людьми. По-іншому я не вмію.
– Останнім часом ви втілюєте в життя різноманітні проекти, пов’язані з популяризацією анімації та залученням молодих аніматорів з різних країн. Будь ласка, розкажіть про це.
Хідеакі Анно: Японська анімація, її система, люди, які працюють в японській анімації, опинилися у глухому куті. Я знаходжуся всередині анімаційного співтовариства і дуже добре це відчуваю. І хочеться знайти щось, що допомогло б вийти з глухого кута. Якщо просто чекати, то нічого не відбудеться. Тому і виникають ідеї спільних міжнародних проектів. Це рух спротиву. Від того, що ми намагаємося втілити у життя ці проекти, в самому аніме-співтоваристві Японії кардинально нічого не зміниться. Проте я не можу цього не робити. Краще вже спробувати щось робити, ніж сидіти склавши руки та чекати, доки аніме зникне само по собі. Що більше грошей витрачається на мультфільм, то менше свободи у авторів. Зараз ми втілюємо у життя проект мультфільмів тривалістю у п’ять хвилин, які б молоді автори могли б робити абсолютно вільно. П’ятихвилинку можна зробити і одному. Можна зробити так, щоб вона стала творчим вираженням однієї єдиної людини, а можна також підключити до неї багатьох людей – у цьому я бачу нові можливості та відкриття. А потім в п’яти хвилинах можна концентровано показати саму суть. Ми також робимо субтитри англійською, тому ці твори можуть подивитися люди по всьому світу.
Довгий фільм не всі дивитимуться, а п’ять хвилин подивиться багато. В метро, наприклад. І, можливо, хтось помітить щось цікаве для себе у японському аніме. Цей проект скерований на закордонну аудиторію. Не тільки на японського глядача. Це спроба збільшити можливість людей в світі побачити аніме. Треба лише встановити додаток на смартфон, і все можна подивитися.
Дуже хочеться, щоб японське аніме стало різноманітнішим, розвивалося еволюційно, та виросла кількість людей, які створюють аніме, а значить, і самі мультфільми стануть цікавішими. Ми хочемо передати привабливість аніме простими засобами.
– Чому раніше нікому не приходила ця ідея?
Хідеакі Анно: Бо вона не приносить грошей. Тут неможливо щось заробити. Ми займаємось цим, бо не ставимо собі за мету заробити.
– Які у вас плани на майбутнє?
Хідеакі Анно: Я вмію робити лише кіно та мультфільми. Мені б хотілося створювати цікаві твори. Проте мені вже за 50, у цьому році виповнюється 55 років, і я б хотів віддати належне тим мультфільмам, які вразили мене у дитинстві. Я бачу це як створення середовища, в якому б анімація розширювалась та ставала цікавішою і зберігала свої позиції. Це повернення боргів. І цим я б також хотів займатися. Продовжувати творити самому та віддавати належне анімації у мірі своїх сил.
Оригінальна стаття інтерв’ю: http://ria.ru/interview/20150522/1065883205.html
