“Нану”, безперечно, можна назвати одним з культових аніме. Навіть через багато років після випуску воно не втратило своєї популярності і, що не менш важливо, актуальності. Але чому ж так? Нумо розбиратися.
Перше, що я хотіла б відзначити – те, що персонажів не можна поділити на хороших і поганих. Всі вони “сірі”, всі в певних моментах чинять неправильно, а в певних показують свій кращий бік. Ми можемо лише обрати персонажа, мислення та вчинки якого нам більш або менш близькі та зрозумілі. Так само і в житті – не можна поділити людей на хороших і поганих (якщо не брати до уваги порушників закону, а розглядати лише середньостатистичних людей), проте з кимсь нам простіше, а з кимсь важче порозумітись. Саме ця “сірість” і робить аніме максимально реалістичним.
Також аніме зачіпає теми, які ніколи не втрачають актуальності для молодого покоління: самостійне життя, психологічне дорослішання, дорога до здійснення мрії, прийняття вирішальних для життя рішень. Неусвідомлено ми приміряємо на себе ситуації, в які потрапляють персонажі, міркуємо, як би вчинили ми і як би тоді обернувся сюжет, але ні в якому разі не лишаємося байдужими.
ОБЕРЕЖНО: ПІСЛЯ МЕМУ ІДЕ ОГЛЯД ЗІ СПОЙЛЕРАМИ. ЯКЩО БАЖАЄТЕ ЇХ УНИКНУТИ, ГОРТАЙТЕ ДО НАСТУПНОГО МЕМУ.
Досі люди продовжують намагатися зрозуміти, чи було між Наною та Хачіко, так би мовити, невисловлене кохання. Особисто я вірю, що вони кохали одне одну, та в силу обставин, в яких вони виросли і сформувалися, та внутрішньої гомофобії не змогли це визнати. Чого варте тільки бажання Нани привласнити Хачіко, забрати її, так би мовити, собі, і страшна ненависть до Такумі, хоч, здавалось би, він вчинив правильно, взявши на себе відповідальність за вагітність Хачіко, запропонувавши їй заміжжя та фінансову підтримку. Реакція Нани вже дуже скидалася на романтичні ревнощі. Здавалося, навіть Рен, якого вона вважала коханням свого життя, не викликав у Нани стільки емоцій, як Хачіко. Ну, а про Хачіко і сперечатися нема чого – вона відверто стверджує, що якби Нана була хлопцем, вона стала б коханням її життя. Проте якщо Хачіко, можливо, хоч в якомусь сенсі стала щасливою, адже її мрія стати домогосподаркою і народити дитину справдилася, то Нана в якийсь момент втратила значну частину близьких людей, і хто зна, чи були виступи її розрадою чи додатковим триґером.
Загалом це аніме морально пропустило мене через м’ясорубку, а потім ще зверху пройшлося ногами. В героях і ситуаціях я часто бачила себе і людей з мого життя, а деколи навіть мусила витирати мокрі очі. Можна сказати, з усього, що я переглянула останнім часом, воно вразило мене найсильніше і вдарило найболючіше. “Нана” – непростий витвір, котрий залишить вас з величезною кількістю роздумів і, імовірно, розбитим серцем. Якщо ви до цього готові, однозначно раджу подивитися.
