Останніми роками японська анімація набула популярності у всьому світі. Ветеран індустрії Ямаґучі Ясуо, який займався виробництвом аніме протягом половини століття, простежує історію японської анімації, від її народження до сьогодення.
Світанок японської анімації
Японія почала виробляти анімацію у 1917 році – у часи німого кіно – з експериментальною мальовкою і використовуючи анімаційну техніку розділення (так звану cutout-анімацію), її підґрунтям були анімаційні короткометражки з Франції та США. Усі почали говорити про високу якість японських «манґа-фільмів». Але виробництво японського аніме було дорожчим, ніж західної анімації, і стояло в тіні популярності діснеєвських мультфільмів. Перед японцями від початку постала складна задача.
Знайти свою нішу їм допомогли публічні зв’язки та рекламні кампанії державними установами. Загальнонаціональне виробництво аніме почало закладати малий, але твердий фундамент, коли Токіо і прилеглі території постраждали від катастрофічного Великого землетрусу в Канто в 1923 році. Аніме-індустрія була змушена почати з чистого аркушу.
Індустрія продовжувала боротися, неспроможна адекватно відповісти на успішні іновації, які включали в себе появу перших фільмів зі звуком у 1929 році і кольорових фільмів у 1932 році. Протягом цього періоду Офуджі Нобуро здобув міжнародне визнання за Bagudajō no tōzoku (The Thief of Baguda Castle), яке він робив, вирізаючи і вставляючи чійоґамі (японський кольоровий папір). Його аніме запам’яталося як перше, що поширилося за межі Японії.
Один за одним з’являлося дедалі більше багатообіцяючих аніме-художників, але з наближенням війни почався дефіцит товарів, а національний настрій набув мілітаристського характеру. Навіть фільми було важко дістати. За цих умов і виникла перша повнометражка в історії Японії. Momotarō: Umi no shinpei (Momotarō’s Divine Sea Warriors, B&W, 74 хвилини), випущена військовим флотом, вийшла якраз перед кінцем війни. Це була пропагандистська стрічка, призначена для підняття бойового духу і заохочення до боротьби.
Невдовзі після закінчення війни Генеральний штаб окупації союзних держав (GHQ) зібрав разом 100 аніме-художників в руїнах Токіо і заснував Shin Nihon Dōgasha, або New Japan Animation Company. Компанію створили, щоб полегшити поширення окупаційної політики завдяки тому, що художники створюватимуть аніме в ім’я демократії. Однак багато художників були надзвичайно незалежними, і компанію від самого початку розривали протиріччя. Проект збився з курсу і, зрештою, розпався. Навіть GHQ здався. Схоже, перехід від мілітаризму до демократії був непростим.
Початок Tōei Dōga (зараз Tōei Animation)
У той час, як Японія відновлювалася після руйнівної війни, Окава Хіроші, голова компанії Tōei побачив діснеївську Білосніжку (1937 рік). Він був вражений неперевершеними кольорами стрічки. У 1956 році він побудував студію у сучасному стилі – люди називали її палацом з білими стінами і кондиціонерами – і заснував Tōei Dōga (зараз Tōei Animation). Його амбіції були: стати «Діснеєм на сході». Перша повнометражна стрічка Tōei Dōga, Hakujaden, була випущена в жовтні 1958 року. За її основу було взято китайську казку. Хаяо Міядзакі, який бачив фільм у перерві між підготовкою до вступних іспитів до коледжу, був приголомшений її якістю.
Tōei Dōga обрали Hakujaden (Легенда про білу змію) своєю першою стрічкою. Вони відправили дослідницьку команду до США і запросили декількох експертів до Японії в ролі суддів. У результаті, вони були в змозі навчитися діснеївській системі «конвеєрного виробництва». Вони найняли команду нових робітників, які під час виробництва стрічки поліпшували навички під наглядом таких ветеранів анімації, як Морі Ясуджі та Дайкухара Акіра.
Завдяки безробіттю у післявоєнній Японії, нова компанія могла залучити видатну команду юних талантів, радих працювати за відносно низьку оплату. Це була типова компанія з використанням низькооплачуваної праці. Однак, коли спрацювало заохочення урядом людей подвоювати свої прибутки, заробітна платня стрімко злетіла, і невдовзі компанія влізла в борги. Відвідуваність Світових шедеврів казкових аніме-серіалів, манґа-фестивалю, що проходив кожні шкільні весняні канікули (а пізніше – під час літніх канікул), впала. Фінансове майбутнє компанії було невідомим. Також набував сили робочий рух, який спричинив часті трудові суперечки і зіткнення на основі управління працею. Такахата Ісао і Хаяо Міядзакі, які тепер працюють у Studio Ghibl, почали кар’єру у Tōei Dōga (Такахата вступив до компанії в 1959 році, Міядзакі в 1963 році). Обидва були активними членами профспілки. Такахата був віце-президентом, а Міядзакі – генеральним секретарем.
Tetsuwan Atomu: перше японське телевізійне аніме
1 січня 1963 року Fuji Television показало 30-хвилинне аніме Tetsuwan Atomu (відоме англійською як Astro Boy). Воно стало популярним, започаткувавши бум аніме і період активних змагань за глядачів телебачення. Успіх відзначив початок нового виду аніме-індустрії.
Низька платня за франшизу студії за Tetsuwan Atomu (створене Тедзукою Осаму, президентом Mushi Production) означала, що компанії варто знайти спосіб значно зменшити виробничі витрати. Вони безжально зменшили кількість малюнків, урізали кількість ліній в кожному зображенні до достатнього мінімуму і стали використовувати статичні кадри. Вони працювали над сюжетом швидше і винайшли розумні шляхи симулювати рух, від звукових ефектів до діалогу.
Компанія компенсувала втрати за допомогою прибутку від копірайту – продавши права на персонажа Атом їхньому корпоративному спонсору, кондитерській компанії Meiji Seika, яка використала персонаж в популярній марці шоколаду. Коли Mushi Production продовжувала нести втрати, Тедзука вирішив вкласти власний прибуток від публікації манґи, що було щедрим жестом з боку людини, яку називали «богом манґи».
Безплідні роки і поява блокбастеру
Мерчандайзинг укорінився як частина основного бізнесу, який ґрунтувався на всіх телевізійних аніме, що послідували згодом. Найпопулярнішими жанрами були наукова фантастика та космос, пізніше – махо шьоджьо (аніме про дівчаток з магічними здібностями). У 1968 році почалося аніме про бейсбол Kyojin no hoshi (Star of the Giants), за ним послідував перший епізод сімейної драми Sazae-san, яка йде і понині і є найдовшим аніме-серіалом в історії аніме. Але не всі аніме ставали популярними, і через перенасиченість ринку інтенсивно змагалися одне з одним.
У Tōei Dōga, яка продовжувала йти в мінус через високі виробничі витрати, загострились робочі відносини, що призвело до масових звільнень і локауту влітку 1972 року. Mushi Production збанкрутувала у 1973 році (однак профспілка пізніше замінила Тезуку, засновника, і відновила компанію, яка існує й досі). Почався занепад аніме-індустрії. За цим занепадом стояли великі економічні проблеми, як-от Шок Ніксона в 1971 році та нафтова криза в 1973 році.
Коли припинили випускати телевізійні аніме-серіали, працівників розпустили. Система оплати за ієрархічним старшинством в Tōei дала збій, і компанія перейшла до системи оплати за результатами роботи. Компанія мала змінити корпоративний стиль на сумісніший з далекоглядною програмною політикою телевізійних станцій.
На фоні кризового настрою цих тьмяних років виникла нова робота, яка кинула виклик ідеї аніме як мультфільмів для дітлахів. Серіал Uchū senkan Yamato (Space Battleship Yamato), випущений у 1974 році і повнометражка у 1977 році стали соціальним феноменом, надзвичайно популярним серед мільйонів молодих людей.
Поширення фанатів «Японімації»
Тим часом японські аніме-серіали почали набувати популярності серед молоді закордоном. У деяких країнах дорослі відкидали їх, називаючи «Японімацією» і критикуючи як дешеве, насильницьке і відверто сексуальне. Коли Kyandi kyandi (Candy Candy) транслювалося у Франції, юні дівчатка були приклеєні до телевізійних екранів. Деякі батьки були обурені цим, говорячи, що їхніх дітей поглинула дивна культура Сходу. Попри це, клуб фанатів аніме продовжував збільшуватися по всьому світу, переважно серед молоді. Деякі прихильники навіть дивувалися: «Чому наша країна не може створювати роботи, які перевершать Японімацію?» У наш час слово «Японімація» набуло іншого сенсу, відмінного від негативного, який мало раніше.
Хоча більшість телевізійних аніме поступово відновилися після краху економічної бульбашки в 1992 році та економічного занепаду в 1990-ті, індустрія в цілому ніколи не повернулася до пишності золотих років. Зменшення прибутку від реклами, спад народжуваності і популярність альтернативних форм розваг на зразок відеоігор і мобільних телефонів призвела до зниження рейтингів прайм-тайму і скорочення кількості аніме починаючи з піку в 2006. Хоча сьогодні на основних комерційних станціях менше аніме, інші канали залишилися дружніми до аніме: серед них голова TV Tokyo, а також місцеві й регіональні станції, супутникові канали та інші комунікаційні системи. На жаль, ці менші канали мають менший бюджет, ніж головні станції, з передбачуваними наслідками для виробничих витрат.
Японська аніме-індустрія зараз на поворотному моменті. Реальність така, що багато компаній з виробництва аніме досі б’ються з усіх сил, і вони стали трохи більше, ніж субпідрядниками для телевізійних станцій. Потреба покращувати статус цих компаній – одна з основних задач, яка має бути вирішена, якщо індустрія хоче продовжувати відкривати нові таланти для майбутнього.
(Опубліковано в Японії 28 листопада 2013 року)
http://www.nippon.com/en/features/h00043/
