Інтерв’ю з режисером «Віолети Еверґарден» Таічі Ішідате

Переклад інтерв’ю з режисером Таічі Ішідате про роботу над аніме «Віолета Еверґарден».

Спершу нам хотілось би почути, як і чому було вирішено екранізувати саме «Віолету Еверґарден». Адже сам роман був виданий KA Esuma Bunko під патронажем Kyoto Animation?

– Саме так, і, відверто кажучи, поява аніме була визначена тієї самої миті, щойно судді Kyoto Animation Awards віддали йому перший приз. До чого ж дивно це тепер звучить. (сміється)

– А як щодо інших претендентів з Kyoto Animation Awards?

– Їх було немало, але «Віолета Еверґарден» буквально отримала золото. Раніше такого не траплялося. Щиро кажучи, без моєї допомоги не обійшлося, адже я був одним з суддів, але всі ми дійшли однієї думки, і ось тоді стало ясно, що KyoAni такий шанс не проґавлять.

– Говорять, ви давно мріяли зрежисерувати «Віолету Еверґарден», але чи дійсно це так?

– Я вам більше скажу, я благав про цю посаду ще задовго до анонсу. Щойно керівництво KyoAni починало думати про нові проекти, я одразу з’являвся під боком і починав зітхати, ніби малюк у кондитерському магазині: «Ех, а класно було б зрежисерувати «Віолету Еверґарден». Зрештою, проекту дали зелене світло, і ось я тут. (посміхається)

– «Віолета Еверґарден» отримала головний приз KyoAni Awards, була опублікована і висунена на екранізацію. Від проекту багато очікують, але про що ви більше за все хвилювалися, перетворюючи ранобе на аніме?

– Як випливає з назви, історія цілком присвячена головній героїні, Віолеті, тому я дійшов висновку, що ключем до всього стане розкриття її персонажу. От тільки називати це історією однієї дівчини не варто – тут багато цікавих сюжетів і вартісних героїв, просто в кінцевому підсумку всі вони обертаються навколо неї. Постановка в романах і аніме сама по собі відрізняється, тому більше за все я хвилювався, чи вдасться мені перенести її в цей динамічний світ, не втративши при цьому характерних особливостей персонажу.

– Цілком очевидно, що це історія про Віолету, але, як я зрозумів, її не можна визначати класичними рамками «розвитку персонажу».

– Віолета дуже непростий персонаж. Так, вона головна героїня, і так, сюжет будується навколо її особистісного росту, але при всьому цьому часом і не помітиш, чи є вона в кадрі, чи немає. Утримати це почуття вкрай важко, і якщо звичайна розповідь для такої історії не підходить, доводиться час від часу розбавляти її сценами, де навколишній світ оцінюється очима Віолети. Спостерігати за тим, як вона сприймає новий світ з перших рук – одна з найцікавіших ідей. Співробітники жартома називали це ефектом «призми Віолети», ніби вона викривлює світло, змінюючи його суть. Але, як на мене, усе якраз навпаки. Не вона викривлює навколишній світ, а всі ці нові місця, люди, події… Вони допомагають їй розвиватися, пізнавати себе та еволюціонувати.

– Гаразд, тоді розкажіть нам, який аспект оригінального роману ви намагалися зберегти в серіалі більше за все?

– Сакральний зміст тих теплих слів, які Ґілберт сказав Віолеті перед смертю. Вона постійно прагне їх усвідомити, зрозуміти сенс, а це дозволяє нам глибше зануритися в її внутрішній світ, краще пізнати персонаж. Навколо цього ми й будуємо весь серіал.

– У серіалі з’явилися 2 оригінальних персонажі: Еріка та Айріс. Ви їх заздалегідь замислили чи все вийшло інтуїтивно?

– Чесно кажучи, мені не дуже хотілося вводити нових героїв. Як я вже казав, оригінальний сюжет зітканий з купки історій і персонажів, з якими Віолета постійно стикається, пізнаючи щось нове. Я гадав, що цього цілком достатньо, але пані Рейка Йошіда (сценарист) переконала, що потрібні компаньйони. Хтось знайомий, близький, хтось, хто дозволить показати контраст між тим, як Віолета реагує на незнайомців і колег. Ми просто не хотіли робити її геть відлюдницею. (сміється)

Простіше кажучи, Еріка та Айріс грають роль перших друзів. Вони йдуть на контакт, спостерігають за Віолетою, та й узагалі перебувають у позиції, близькій до глядача, тому їм легко симпатизувати. Та й з суто прагматичної точки зору, це куди краще, ніж звалювати всю роботу відділу на Катлею.

– І зрештою, поштове відділення «СН» збільшилося.

– Я хотів зробити його меншим, як в оригіналі, але глядачів треба залучити, створити враження, що офіс просторий, зручний, ніби кожен з нас може там попрацювати. Сценарій писався, сюжет ріс, а разом з ним розширювалася і компанія. Під кінець будівля так вимахала, що довелося вписати ще героїв.

– Тепер хотілося би поговорити про дизайн і анімацію. За ілюстрації роману взялася Такасе Акіко, вона ж займалася чар-дизами серіалу та очолювала процес анімації. Як вам із нею працювалося?

– Та практично ніяк. На момент створення оригінальних чар-дизів мене до роботи не залучали. Зрештою, саме Такасе першою прочитала роман, сформувала образ, вклала в героїв душу. Це досить особистий процес, тому я просто їй довірився і вирішив не заважати.

– Тобто, коли справа дійшла до адаптації оригінальних чар-дизів, пані Такасе працювала над ними самостійно?

– Насправді ми звалили на неї навіть більше. Наприклад, коли ми ще працювали над промами до ранобе, там уже використовувалися її оригінальні моделі й напрацювання. А коли діло дійшло до серіалу, більша частина роботи була вже виконана. Вона лише попросила зробити очі поменше, не такими анімешними. Вона намагалась додати героям більшої реалістичності. Відштовхуючись від цього, ми й працювали… Утім, хоча я й кажу «ми», насправді малювала в основному вона. (сміється)

– До речі, про адаптацію: зазвичай для роботи з анімацією оригінальний дизайн значно спрощують, але ж не в цьому випадку?

– Так точно! Краса і детальність оригінальних ілюстрацій задає сам тон «Віолети Еверґарден». А оскільки втрачати його не хотілося, ми зібралися, кинули собі виклик і дружньо відправили всі ці спрощення до біса!

– А це вражає. Мені випала можливість поглянути на робочі нариси, і присягаюся, їхня деталізація ні на йоту не поступається оригінальним.

– Можливо, але порівняно з промо ранобе, це робота дилетантів. Там ми взагалі нічого не спрощували, і це було просто пекло (знову сміється). Ми навіть тіла під одягом промальовували, і робили це вручну. Але тоді це були невеликі ролики, а тут цілий серіал, тому довелося стримати апетити.

– Щодо роботи з пані Такасе: ви просили її звернути на щось особливу увагу під час адаптації оригінального дизайну?

– Під час роботи над чар-дизами я особливо не втручався, але коли справа дійшла до ключової анімації, я хотів зробити так, щоб ключовою рисою Віолети стали її брови. Хоча вона персонаж, який не розуміє і не може грамотно відтворити потрібні емоції, це ще не означає, що в неї їх узагалі немає (на що їй не раз вказував Ґілберт). І щоб грамотно продемонструвати цей момент, ми не могли спиратися на самі лише очі, тож я хотів виразити емоції, яких не вистачало, через положення її брів.

– Згоден, спостерігати за таким деталізованим смиканням брів досить весело.

– А то! На перший погляд, це лише 2 прості лінії, але ми в них вклалися по максимуму: кожен рух, кожен вигин – усе продумано!

– Поговорімо про фони. Робота зроблена колосальна. Вони просто вражаючі!

– Читаючи новелу, я багато думав про це і дійшов думки, що пересічним фанам сюжет постає в атмосфері Лондону чи ще якогось англійського міста, і мова тут не лише про туман, але й про відчуття спокою, якоїсь сірості, якщо хочете. От лише на планерці до мене донесли, що «для Віолети таке місто буде надто буденним». Як би вам пояснити… Вона не звичайна героїня. Увесь світ для неї новий і незрозумілий, куди б вона не йшла, її має переслідувати відчуття дискомфорту, конфлікту з навколишнім оточенням.

Саме тому ми вирішили не зациклюватися на Англії і напхали всього потроху: тут вам і магазинчик з тофу, і суто європейський банк, і купа недоречних людей. Ми зробили все, що змогли, щоб оточити її теплою домашньою атмосферою, з якої Віолета так вибивається.

– Картинка просто божественна, і тепер мова йде не лише про фони або персонажів. Загальна композиція виглядає як одне прекрасне ціле!

– Ми прагнули добитися максимально відчутного ефекту, і радий, що нам вдалося. Адже дивлячись в реальному житті на певні предмети, ми не бачимо окремих штрихів і ліній? Саме цього живого ефекту ми й намагалися так досягти в кожній новій сцені. І це не просто моя заслуга чи бачення – мені поталанило зі співробітниками, і я кожному з них вдячний.

– Під час івентів KyoAni & Do Fan Days ви оголосили, що тема проекту буде звучати як «Серйозно, чесно і без дурощів!». Чи не могли б ви пояснити цей момент, не вдаючись до спойлерів?

– Гм… Досить важко описати це в двох словах. В принципі, можна сказати «Це про кохання!», але в той же час не зовсім…

– Читаючи роман, я виразно сприймав кохання як частину сюжетної лінії, але серіал… Він вкладає щось більше, цілий шар нових емоцій, які важко описати.

– От і я про що. Навряд чи в мене вийде підсумувати і дати формулювання всім тим емоціям, які відчувають глядачі. Для кожного це щось своє… Взагалі, звісно, можна видати щось на зразок «Щасливої журби», але розжувати це досить складно…

– Вкажіть пару ваших найулюбленіших моментів з першого епізоду.

– А що тут вказувати? Епізод доволі прямолінійний, тому не очікуйте на сюрпризи і раптові повороти. Це знайомство… Знайомство з Віолетою. Тому просто відкиньтеся на спинку стільця і зустрічайте нового персонажа.

– Досить цікаво спостерігати за тим, як Ходжінс і Бенедикт діляться з Віолетою життєвим досвідом. Вона у зовнішньому світі майже нічого не знає, і з боку це виглядає так, ніби батьки вчать дитину.

– А оце влучне зауваження. Цей аспект я якраз і пропрацьовував з акцентом на батьківські почуття. Я лише сподіваюсь, що батьківська аудиторія зможе оцінити мої старання. Знаю, що у старших людей навряд чи є час на перегляд аніме, але, як на мене, цей серіал сподобається будь-кому, хто хоч раз няньчив дитину.

– Цього разу ви прокотилися з передпоказом по всьому світу. Як пройшло?

– Дуже нервував, коли ми приїхали в США. Я розумів, що тут інша культура, інші цінності, та й народ може реагувати інакше. Але під час івенту глядачі так захоплювалися і аплодували, що я позбувся усіх сумнівів. А ще біля виходу за лаштунками на мене чекав один хлопець з місцевих робітників. Японської він не знав, а тому просто простягнув мені смартфон з авто перекладачем, де був напис «Це було круто!». Він був такий щасливий, що зміг донести до мене цю думку, що я й сам перейняв це тепле почуття. Отже, я дуже радий, що ми влаштували цей тур!

– Ну і нарешті, як щодо того, щоб залишити прощальне повідомлення фанам?

– Буду відвертим, для мене «Віолета Еверґарден» – досить складний проект, який назавжди закарбується в моєму серці безцінним досвідом. Глядачів попрошу залишитися з нами до самого кінця, ну і сподіваюсь, що серіал вам сподобається.