За сюжетом два головних героя зустрічаються в громадському парку, зробленому в стилі японського саду, тільки вранці в дощові дні. Але як це – зобразити історію кохання в аніме, а не, скажімо, в романі? Я поставив це питання режисеру Шінкаю (який також, виявляється, завзятий читач Харукі Муракамі).
«По-перше, я думаю, що так доступніше. Гарна картинка чи ні, ви можете визначити за одну мить. Тож це та форма, яку можна пред’явити світу досить легко. Також, люди читають романи кожен у своєму темпі, але з аніме робота йде у встановлених часових термінах. Люди, які працюють над аніме, об’єднують різні елементи, такі як звукові ефекти, розвиток персонажів, синхронність рухів, музики тощо, і захоплюють глядачів у встановлений проміжок часу перегляду. Я по-справжньому усвідомив це, коли працював над останньою сценою. Я хотів створити кінцівку, відкриту для сприйняття глядачем, а не “чи будуть вони разом, чи ні?”, подібно до закінчення звичайних історій кохання. Не хочу, щоб кінець історії став кінцем всього, я хочу відкрити лінію зв’язку з людьми, які бачили її, – я думаю, у цьому полягає задоволення від створення історії кохання. Якщо глядачі можуть взяти щось від стосунків між двома персонажами в цій історії і використати це для збагачення свого життя, тоді як автор я не можу бути щасливішим.»
Макото Шінкай був не лише режисером цього фільму, він також працював над сюжетом та сценарієм. Але де саме знаходиться джерело цієї історії?
«Я завжди вважав себе високорівневим аматором. Я не належу до еліти професіоналів, як інші аніматори та сценаристи. Тому коли працюю над істрією, я, в основному, беру всі ідеї, які маю на той момент, і поєдную їх. Я просто не можу думати про наступний проект, доки не завершу поточний. Але у роботі над «Садом слів», я усвідомив, що не маю жодних ідей. Наприклад, Манйошю («Збірка десяти тисяч листків» – найстаріша збірка японської поезії) і «швець» – два ключових терміни, які я використав у моєму фільмі цього разу.
Гадаю, я вирішив застосувати Манйошю, тому що вивчав японську літературу в університеті, а введення швеця в сюжет пов’язано з моїм досвідом студента по обміну в Англії. Так я створював аніме 10 років і зрештою починаю усвідомлювати, що у мне ще багато років творчості попереду.»
Події «Саду слів» відбуваються в Шінджюку (Токіо) – районі, де я виріс. Тож спитав режисера Шінкая, як він зміг знайти нову красу в Шінджюку, щоб показати її глядачам.
«Багато людей думають, що немає нічого прекрасного в Токіо порівняно з іншими містами, наприклад, містами Європи. В Шінджюку можна побачити певну пристрасть, що характеризує певним чином нас як людей, але якщо подивитися під іншим кутом, тут можна знайти і прекрасне. Я виріс в Накано, і Шінджюку було найкращим місцем для мене протягом навчання у середній і старшій школі. Я хотів дечого досягти картиною «Сад слів» – показати Шінджюку у привабливому вигляді.
Лінії електропередач перекреслюють небо, будівлі зведені хаотично, без дотримання будь-якого плану взагалі, і серед усього цього розкинулись відкриті простори, як храм Мейджі та парк Йойоґі. Як не дивно, тут, у цій просторій душі міста, ви, ймовірно, знайдете розраду. Саме під цим кутом я хотів показати Шінджюку людям. Це та краса Токіо, яку я хотів показати людям.»
Макото Шінкай завоював добру славу за прекрасні фони у своїх роботах, але що значить краса в аніме для нього?
«Тріщини на асфальті, а також брудне шосе можуть бути красивими. Коли ви задумуєтесь про те, коли речі з’явилися вперше, ви усвідомлюєте, скільки історії та інформації приховано в цих речах. Вміння висловити це в аніме, гадаю, є свідченням таланту японських аніматорів.»
Я очікую колись у майбутньому зустріти багато людей з Японії та з усього світу, які скажуть, що були зворушені «Садом слів», і не можу дочекатися почути розповіді, що кожен з цих людей відчув до Японії після того, як поглянув на країну очима Макото Шінкая.
Оригінальна стаття інтерв’ю:
http://asianbeat.com/en/jjj/jjj052.html
http://asianbeat.com/en/jjj/jjj053.html
